Я пенсіонерка. Мені 67 років. Я проживаю з мамою, їй 90. Ми вдома були з мамою, по телевізору дізналися про війну. На початку великих труднощів не було. Світла не стало, а вода була. Продукти в нас свої, це ж село. І магазин у селі ще працював.

Росіяни вдарили по вулиці і вбили жінку в будинку, от тоді всі й почали виїжджати.

Нам теж прийшлося кинути домівку. У мене стара мати була, лежача. Люди раніше виїхали, а я довго не могла наважитися. А коли всі виїхали з вулиці, от тоді й постало питання виїзду. Діти приїхали машиною і забрали нас із мамою. Труднощів у дорозі не було. Я зараз у Запоріжжі у дітей.

Коли вже ця війна закінчиться - це тільки одному Богу відомо. Вижити потрібно поки що, а тоді вже будувати плани на майбутнє. Додому хотілося б повернутися і пожити в мирі.