Я жила в Бахмутському районі з двома дітьми. 

Коли почалися обстріли, ми сиділи в підвалі. Вибухи були дуже гучними, не було води та світла. 

Спочатку не хотіли виїжджати. Але потім довелося евакуюватись під обстрілами. Було страшно: великі черги, діти плакали, а я сама не знала, куди ми їдемо. Це були довгі години страху і невизначеності.

Зараз ми живемо в Чигирині. Я тримаюся заради дітей, намагаюся, щоб вони відчували себе в безпеці, і чекаю миру.