Моя дев’ятирічна онучка Камілла може сидіти біля вікна лікарняної палати годинами. Про що може думати дівчинка, яка на власні очі бачила війну і втратила двох маленьких братиків, можна тільки здогадуватися. Ті страшні часи вона дуже хоче забути.
Запеклі бої за Лисичанськ ми з онучкою пережили в місті без світла, води і зв’язку. Готували на вогнищах і не знали, коли знову почнуть бомбити. Дуже часто обстріли заставали нас у квартирі. Досі у вухах свист від снарядів. Ми часто сиділи у ванній. Я думала, що якщо сховаю дитину у ванній, то вона затримає осколки. У нас там стояла ікона, свічка, і ми вголос читали «Королівство кривих дзеркал», щоб менше було чутно вибухи.
У цей час вагітна двійнею мама Камілли була на роботі в Харкові. Вона місця собі не знаходила, тому що зв’язку з Лисичанському не було. Потяги і автобуси не ходили, вона була готова добиратися додому на попутках.
Камілла згадує, як ми сиділи в підвалі п’ять днів поспіль. Там вона заразилася лишаєм, і її розкішне волосся довелося відрізати.
Її мама в Харкові народила двійню, але малюки померли одразу після пологів. Камілла плакала, мовчала і не їла. Через місяць у неї відкрилася кровотеча і заболів живіт. Ми забили на сполох, місцеві лікарі не змогли поставити діагноз і направили нас до Києва. Уже в столиці Каміллі діагностували гідронефроз. Їй потрібна була термінова операція, зволікання загрожувало втратою нирки. Допоміг Фонд Ріната Ахметова.
.png "Імена")
