Я, в основному, цілими днями прибираю, щоб нічого не пошкодило зимою. А чим я можу ще займатися? То по дому, то по господарству…

Війна застала мене в Олексієво-Дружківці, а зараз я живу в місті Гірнику. У перший день було страшно навіть думати про те, що починається таке. Чоловіка немає, син помер у 45 років. Онук воює десь біля Бахмуту.

Дуже важко на все це дивитися: на дітей, які страждають від війни. 

Поки нам вистачає всього, слава Богу. Тільки з водою бувають проблеми, а їсти є що, через це я не страждаю. Я й сама допомагаю військовим. Пиріжки їм печу. 

Чекаємо, коли вона закінчиться. Я в хлопців питаю, а вони кажуть, що й самі не знають, коли це станеться. Стільки вже дітей загинуло! Дуже це все тяжко...