Галина пригадує, як 24 лютого о 5-й ранку почула потужні вибухи в напрямку Житомира. Було страшно - через дітей, онуків, і невідомість. Люди масово їхали на захід, зокрема й її діти. У селі ховалися в погребі, маскували вікна, не користувалися інтернетом, щоб не привертати увагу ворога. З перших днів Галина долучилася до допомоги: приносила продукти, плела сітки, готувала страви. Каже: згуртованість людей дуже вразила. Її мотивує віра в майбутнє для онуків, які хочуть жити в Україні. Вона молиться за перемогу і мріє про мир.