Коли Андрій почув перші вибухи, що пролунали 24 лютого, важко було повірити, що це - війна. Було страшно й незрозуміло, як далі жити. Тепер він майже не реагує на повітряні тривоги й вибухи - звик. Намагається тримати внутрішню рівновагу, навчатися, жити звичним життям і щиро вірити, що темні часи обов’язково закінчаться.