Сокол Максим, 9 клас, Комунальний заклад "Жовтоярська гімназія зі структурним підрозділом початкової школи"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Олейник Людмила Луківна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна! Коли чуєш це слово, відразу уявляєш щось велике і дуже страшне. Це не тільки бої, героїзм і подвиг. Це важкі людські страждання, нелюдські випробування. Це – смерть багатьох людей. Війна – горе не однієї людини, а цілого народу. Найбільше в світі щастя – це мир на землі, коли на ній розквітають чарівні квіти, а люди живуть спокійно, земля не здригається від страшних вибухів, а діти навчаються, здобувають знання, щоб зробити наш край прекраснішим.

Подія, яка змінила для мене все – війна. Про її початок я дізнався тоді, коли відпочивав у санаторії «Затока». Я добре запам’ятав той день, і не забуду його, мабуть, ніколи.

Прокинувшись від галасу в кімнаті, я спочатку не зрозумів, що відбувається. Хлопці в кімнаті розмовляли між собою нерозбірливо і хвилююче. Тому я запитав, що сталося. Один із хлопців відповів (він був серед нас найстарший), що почалася війна. Всі почали обговорювати новини, які він для нас читав. Спочатку ми всі не могли в це повірити, для нас все здавалося якимось  страхіттям. А потім у нас всіх почалася паніка, коли лікар зібрав нас до однієї кімнати і оголосив про страшну подію. Настрій був пригнічений. Після зателефонувала мама, і повідомила, що мій відпочинок закінчився із-за обставин, які відбуваються в країні. Тому наступного ранку приїхав мій дідусь, щоб забрати мене додому.

Всю дорогу, поки ми їхали, в повітрі і на душі було тривожно. До свого власного будинку ми не поїхали, а зупинилися в бабусі з дідусем, так як у нас льох відсутній, а в них він наявний і більш-менш надійний.

Пройшло вже три роки з тих пір, коли мені виявився випадок відпочити. На той час я був у сьомому класі, а зараз я навчаюся в дев’ятому. Війна за ці три роки кардинально змінила всі мої бажання, смаки, мрії. І якщо я раніше мріяв про професію психолога, то зараз я  стосовно цієї професії чомусь маю сумніви. Довго розмірковуючи, і спитавши поради у матері, я вирішив піти навчатися на військового. Це було непросте рішення, але в наш час це дуже потрібно. Кожен день - це нова можливість зробити щось неймовірне.

І я впевнений, що здатний досягти всього, що задумав. Адже моя сила в наполегливості, а успіх - у моїх руках.

І зараз, на межі ХХІ століття на нашій території панує війна з російськими загарбниками. Та я маю надію, що в майбутньому на всій землі  владарюватимуть мир і злагода, що батьки виховуватимуть своїх дітей добрими, чесними, відданими людьми, істинними патріотами своєї країни, що люди не пам’ятатимуть навіть значення слова «війна». 

Вже багато лиха і страждань принесла людям ця клята війна. Майже ніяку сім’ю не обійшло горе. Наші воїни ЗСУ, ризикуючи особистим життям  і життям своїх близьких, ідуть на подвиг в ім’я Перемоги, в ім’я Батьківщини.

І допоки ми живі – житиме пам’ять про наших героїв. У нашому селі Жовтий Яр, біля будівлі сільської ради, відкрили Алею слави на честь загиблих  воїнів нашої громади, які віддали своє життя у боротьбі з російським окупантом. Заходячи до будівлі сільради, нас зустрічають та проводжають своїм поглядом воїни, мов би нагадуючи кожному з нас, що вони поклали своє життя, аби ми жили в мирній квітучій країні.