Сметанюк Олена, 15 років, 10 клас, Дашівський ліцей Дашівської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Мельник Наталя Василівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

23 лютого ми будували плани, мріяли, розважалися, навчалися, жили повноцінним життям , але ранок 24 лютого все змінив. Прийшли на нашу прекрасну Україну московська навала.
Наш дім, нашу пристань, наш рай
московська орда потоптала…
Розпочалася повномасштабна війна.

Ранок. 24 лютого я пам’ятаю, розпочався не з доброго ранку, а з «Доню прокидайся, розпочалася війна». Страх і паніка панували в нашій сім’ї, телевізор сповіщав про новини, які відбувалися в нашій країні. Бабуся і мати мене з братом заспокоювали, давали надію, що це скоро скінчиться і нам нічого не загрожує. Але в їхніх очах я бачила страх, сльози та безпомічність. Розуміючи ситуацію я намагалася опанувати себе, відволікала увагу брата, щоб йому не передалися ці почуття.

На той час мій тато був у Києві, де було найбільше обстрілів і ми всі за нього дуже хвилювалися. Перші години він допомагав військовим будувати блокпости, доставляючи їм пісок. Коли обстріли лунали близько біля їхньої організації, тата відпустили додому. Дорога була дуже важкою, як зазвичай тривала 4 години, то на той час він їхав 16 годин і весь цей час ми дуже хвилювалися, щоб він благополучно дістався домівки.

Трішки опанувавши свої емоції мама закупила продукти першої необхідності та зібрала кожному тривожні рюкзаки. Коли моя матуся метушилася збираючи ці кляті рюкзаки , моє серце розривалося від злості до цих нелюдів , чому це відбувається з нами, і водночас від болю як я покину свій рідний дім, що з ним буде, що буде з нами, як і де ми будем жити далі? Ці питання хотіла задати мамі, але боялася, бо знала що відповіді в неї на них немає. І ось приїхав тато, на душі стало трохи спокійніше, що вся сім’я разом. Він нас заспокоював і обіцяв, що все буде добре, і поки що залишати Україну немає потреби.

А далі ми почали рахувати перший день війни, другий, третій і так далі…. Новини були страшними, на нашу землю прийшли варвари, нелюди, які вбивали, трощили, гвалтували, катували безневинний наш народ, все навкруги палили та знищували. Багато страждальні міста: Ірпінь, Буча, Маріуполь, Гостомель, які пройшли ці всі знущання. Не забудем, не пробачим!

Завдяки нашим ЗСУ я і моя сім’я залишаємося у рідній домівці, я надіюся що скоро це жахіття закінчиться і я буду жити у вільній і незалежній, найкращій у світі країні - Україні. Наш народ згуртований, відважний, сильний і тому ми не переможні і цілому світу показали свою мужність і хто такі справжні українці.

Душа у душі, пліч-о-пліч йдемо
Крізь пекло вогню і руїни!
Та зможемо все! Всім відсіч дамо!
Ми в горі і в щасті єдині.

Перемога за нами! Слава Україні! Героям Слава!