Надія родом з Харкова, але війну зустріла в Києві. Попри шок і розгубленість, в перший день вона поїхала додому - до доньки та онучок. Саме там застала найважчі бомбардування, під час яких пошкодило квартиру доньки. А згодом, коли Надії вже не було в Харкові, донька отримала тяжкі поранення, та дивом вижила. Тепер Надія знову в Києві, неподалік аеропорту Жуляни, де майже кожен обстріл залишає слід на будинках. Її сила - у вірі та маленькому оберезі, кулоні від доньки, який вона носить біля серця й тримає, мов символ того, що навіть серед руйнувань є любов, що захищає.