Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Любов Готліб

«Донецьк став для мене чужим містом»

переглядів: 822

Я отримала диплом психолога, справно відучилася в Донецькому національному університеті. Але за фахом толком попрацювати так і не довелося – пару років в училищі соціальної реабілітації в Макіївці і все. Потім була адміністративна робота в декількох партійних організаціях і журналі «Найкрасивіші українки».

Донецьк став для мене чужим містом

А потім почалася війна...
Ніколи не думала, що може початися таке. У європейській країні, у європейському місті. Я вирішила шукати шляхи евакуації.

Ну і плюс особиста драма, розвал стосунків. І тут я згадала про те, що завжди відкладала – про поїздку до Ізраїлю.

Маючи єврейське коріння, я могла претендувати на гранти від єврейського агентства. Програм було безліч, розрахованих на 5 або 10 місяців. Я вибрала пару з них, які починалися в найближчі місяці, надіслала заявки й почала чекати. Зрештою, обрала програму навчання масажу на Мертвому морі. Думала, в кращому випадку отримаю затребувану професію, якщо вирішу залишитися, у гіршому – просто проведу час далеко від бойових дій, навіть якщо з навчанням не занадиться.

Коли мені призначили консульську перевірку, в Донецьку був обстріляний залізничний вокзал.

Я зателефонувала в консульство і сказала, що не можу виїхати, і тому потрібна інша дата. Коли я все ж змогла потрапити до Харкова, виявилося що не вистачає кількох документів. Почала шукати їх по архівах.

Але тоді вже не працювала вся система, архіви вивозили, співробітників не вистачало, короткий день, усе обкладено шинами, і мені не могли допомогти. Я сама шукала в архівах потрібні свідчення. І знайшла!

Тут утворилася нова проблема: надіслати відсутні документи я не могла поштою, тому що вона не працювала, а приїхати не могла через скасування поїздів. Благо, що в консульстві увійшли в моє становище і погодилися прийняти документи електронною поштою. Потім я два тижні чекала відповідь консула і дочекалася. Рішення було позитивне!

Але на цьому пригоди не закінчилися: паспорт зі студентською візою я змогла забрати буквально перед літаком. Це був колосальний стрес. Але все вийшло, і я зітхнула з полегшенням.

Донецьк став для мене чужим містом

Спочатку я сумувала за Донецьком: дивилася нескінченно новини, фотографії, соцмережі. Але з часом це пройшло. Я зрозуміла, що там нічого не покращилося за півроку мого перебування в Ізраїлі. І буде тільки гірше.

Мої побоювання підтвердилися, коли влітку 2016 року я приїхала провідати батьків. Донецьк став для мене абсолютно чужим містом, з іншими, не донецькими особами, якийсь сумовитий, сумний.

Удруге приїхала взимку 2018-го. І відчуття не змінилися. Допускаю, що є люди, які знайшли себе в цей період і живуть нормально. Але після сонячного і радісного Ізраїлю побачити похмурі сірі обличчя людей – для мене був страшний контраст. Щоразу, коли приїжджаю в Донецьк, у мене починається депресія.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Донецьк 2014 Текст Історії мирних жінки 2014 переїзд психологічні травми робота
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій