Ми з донечкою змогли евакуюватися тільки після деокупації нашого міста. У окупації ми були довгих і страшних 7 місяців. Через певні обставини я зазнала переслідувань зі сторони окупантів і ми були змушені переховуватись.

Весь серпень 2023 року ми намагались вижити у підвалі через постійні сильні обстріли. Лише у жовтні 2023 нам вдалося виїхати. Місце, де ми зараз винаймаємо житло, теж дуже неспокійне, оскільки Харків та вся область постійно під обстрілами. Дитина перебуває у постійному стресі та страху.

Наше місто з першого дня війни опинилось під окупацією. Було дуже страшно бачити всю ту зброю та техніку, яку окупанти перевозили через наше місто. Ми намагались не виходити без сильної потреби на вулиці, оскільки багато мешканців зникали безвісти, після того як їх забирали окупанти.

Донечка сама побачила події, а я пояснила їй, що саме відбувається. Вона була перелякана і дуже переживає за рідне місто. Постійно питає, коли ми зможемо повернутися додому.

Найстрашнішим був день, коли мене почали розшукувати окупанти – приїздили додому та допитували сусідів. На щастя, нас саме тоді не було вдома.

Проблеми були і залишаються, але ми зверталися до психологів та відвідували заняття. Особливо важко було під час окупації та під час евакуації. Дякуємо людям, які допомогли нам у тяжкі часи.

Ми майже нічого не мали, коли виїжджали – ні речей, ні документів, але вижили.