Мені 33 роки, я з дитинства інвалід другої групи по зору. Моїй дитині 14 років. Дізналися про війну з новин. На початку дуже страшно було.

Але з їжею проблем не було, більше з опаленням. Спочатку була проблема, а зараз усе більш-менш нормально.

Ми переселенці. Виїхали зі Слов’янська до Черкаської області, там побули місяць, але нам не дуже сподобалося. Бо треба десь дитині навчатися, а там такої змоги не було. Ми переїхали в місто Покровськ, а потім - у Дружківку. Труднощів у дорозі не було, виїхали спокійно. 

Я записувалася на евакуацію, і все пройшло добре. На жаль, тварин ми не забирали, бо не знали, куди нас привезуть.

Тепер діватися нам нікуди. Домівки своєї немає.

Хочеться, щоб тихо було, мирно, щоб дитина навчалася. І взагалі, щоб люди всміхалися, і щоб домівки в усіх були цілі.