Ми не були вдома вже понад два роки. З Донецька тікали в серпні 2014-го. Були вибухи, були «бабáхи», дитина плакала. Підвалу ми не маємо, ховатися ніде, а поки добіжиш куди-небудь, може просто вбити.
Ми осіли у Святогірську. Місцева влада виділила нам кімнату в пансіонаті «Сосновий бір». Моя дочка, чотирирічна Ліза, знову почала усміхатися. Я спокійна, тому що тут діти можуть гуляти.
Вдома я не відпускала доньку на вулицю – боялася. Адже обстріл міг початися будь-якої хвилини.
Звичайно, коли ми приїхали, було дуже важко. Спочатку вижили лише завдяки гуманітарній допомозі Фонду Ріната Ахметова.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.