Дороніна Олена, вчитель, ліцей № 22 Одеської міської ради

«1000 днів війни. Мій шлях»

Мрія.. Ніколи не думала, що моя мрія буде такою благородною, високою, патріотичною.

Народилася вона вранці 24 лютого 2022 року. Ми йшли з чоловіком на роботу, тримаючись, як завжди, за руки. Тоді ми не знали, що це був перший день війни. Перший.

Зі мною постійно мої спогади… На подвір’ї ліцею лунає музика, щасливі діти, усміхнені вчителі, розчулені батьки. До війни ще так багато днів. Останній дзвінок. Маленька дівчинка – першокласниця на руках чи не найкращого нашого учня – Віталія Блажка.

Вчила цього розумного, чемного, доброго, надзвичайно відповідального хлопчика. Добре пам’ятаю його усміхнене обличчя…

Не знаю, який це був день війни, може, шестисотий. Знову стою біля ліцею, а із зали через вікно на мене дивиться наш Віталій – кавалер ордена Богдана Хмельницького, Герой України (посмертно). Мені довелось тримати його нагороди в руках.

Немає таких слів, щоб висловити гордість за нашу дитину, за офіцера-азовця.

Він брав участь в АТО, втратив ступні ніг, ходив на протезах. Зовсім недовго був вдома, але, за словами батька, не міг покинути своїх побратимів, повернувся до них. Ніхто, може, й не знав би, де він загинув. Після страшного вибуху знайшли протези… Стою на подвір’ї ліцею, який тепер знаходиться на вулиці Віталія Блажка.

Протягом цієї тисячі днів неодноразово розповідала своїм діткам про нашого захисника-героя.

Дуже рада, що маю можливість працювати, вчити дітей. Ми сильні, незламні, бо, як і раніше, беремо участь у конкурсах, олімпіадах, вчимо дітей, отримуємо нагороди. Щаслива, що моя дитина – Бондаренко Карина – посіла ІІІ місце в обласній олімпіаді, що отримала подяку за участь у вікторини «Мій Шевченко», і дуже зраділа, коли дізналася, що її вчителька посіла у ній І місце серед вчителів.

Пишаюся тим, що в цьому році отримала за досягнення в роботі грамоту від мера Одеси.

Згадую ті дні, коли випускала 11-Б клас. У ньому вчилися прекрасні діти, мої діти… Доля у мене така – «кохати нерідних дітей». Вчора вітала свого молодшого лейтенанта Пихтіна Артема, який воює на Донецькому напрямку, з днем народження.

Згадую його посмішку, здатність прийти на допомогу, підтримати.

Володимира Лебедєва – старшого сержанта – нашого організатора чаювань, всіх добрих справ. Він зараз на Курському напрямку. А ще моїх дорогих діток – Владика Донця і Артурчика Кобзаря. Всі вони добровольці.

Молюся за них кожного дня. Кожного з тисячі.

Вважаю щасливим той день, коли ми беремо участь у допомозі ЗСУ. Все - для наших захисників, все, щоб хоч трошки їх підтримати. Залучаю до цього колишніх учнів та батьків, моїх сьогоднішніх діток. Уявіть, які ми з чоловіком були щасливі, коли отримали відео з фронту з подякою!

Завдячуючи нашим воїнам, кожного ранку йду до ліцею, тримаючи руку чоловіка. Моя мрія здійснюється: ми живі, маємо змогу працювати, свято вірити в перемогу, дарувати серце дітям. Ніколи не поїдемо з України, бо у мене залишилась тільки одна мати – Україна.

Ранок. Тисячний день війни.

І нехай сьогодні

Тисяча невтілених надій,

Тисяча ночей без сну й спокою,

Безглуздих, нелюдських подій,

Втрат і трагедій, боротьби та болю.

Але

Випробування скінчаться колись,

Мир покарає ненависного Каїна!

За всіх захисників молюсь,

Ще краще стане рідна Україна.

Найбільша моя мрія, щоб рідні матусі дочекалися своїх діточок!

А ми йдемо до дітей. І чоловік читає мені вірш, який написав учора.

Слава Україні!