Кулеба Єва, 9 клас, Уманський ліцей № 3 Уманської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Савранська Олена Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Дев’ятсот тридцять дев’ятий день війни. Уже котрий день неспокою, очікувань та сподівань. Ще трохи, і ми наблизимося до страшної цифри у тисячу днів. Скільки втрат, болю, пролитої крові та сліз у кожному з них. А ще сподівань, надій та ревних молитов до Бога. Скільки таких днів нас чекає попереду, ніхто не знає.

У пам’яті виринає перший, найжахливіший, коли ми всі прокинулись від гучних вибухів, бо в мою Умань війна прийшла 24 лютого о четвертій ранку.

Я заснула у мирній щасливій країні, а прокинулася в новій реальності: вибухи від ракет та снарядів, постріли автомата, крики, стогін, розпач і страх, запах пороху, пожеж і смерті. Дитячий сміх перетворився на зойки і схлипування. І кожен день страшна статистика - захоплено Херсон, частину Харківської, Миколаївської та Запорізької областей, міста й села Донбасу.

Ворог уже був на підступах до серця України- Києва.

Я не вірила, що в ХХІ столітті можлива така агресія. Спочатку думала, що це сон. Потім була впевнена, що невдовзі все закінчиться, що світ припинить цей жах. Далі жевріла надія: Європа та США допоможуть закрити небо, дадуть потужну зброю, і це наблизить перемогу. Але, на жаль… У якийсь момент, коли вдалося перебороти страх, коли розгубленість і безсилля пройшли, я усвідомила одне: лише від нас, українців, залежить майбутнє нашої держави.

А що можу зробити для перемоги я, адже дитині не під силу така важка ноша?! Виявляється, можу, і дуже багато.

У нашому ліцеї з перших днів повномасштабного вторгнення почали плести маскувальні сітки і я долучилася до цієї благородної справи. Потім, коли зі сходу України, рятуючись від війни, почали їхати люди і не вистачало рук, щоб нагодувати та обігріти біженців, готувала теплі напої, солодощі й роздавала тим, хто зупинявся на ночівлю у навчальному закладі. Приносила різні речі: постільну білизну, одяг.

Зараз ми, учні, батьки й вчителі, активно допомагаємо захисникам, збираючи кошти на їхні потреби.

Нещодавно у ліцеї було організовано благодійний ярмарок, на якому зібрано більше ста тисяч гривень. Думаю, це відчутний вклад у перемогу, бо кожна зібрана гривня може врятувати життя чийогось батька, сина, брата чи чоловіка. Щоб підтримати бойовий дух мужніх титанів, ми часто пишемо їм листи, виготовляємо патріотичні обереги і разом зі смаколиками відправляємо на фронт.

Ці дев’ятсот тридцять дев’ять днів війни навчили мене цінувати кожен день і кожну людину.

Я зрозуміла, що війна зробила нас іншими. Побачила, наскільки сильним та згуртованим став український народ. Вона розкрила багато прекрасних якостей в українцях: силу духу, відвагу, міць, рішучість і жагу до волі. Ми почали ще більше цінувати свої духовні надбання - мову, культуру, історію.  Учорашні безтурботні веселі діти стали дорослими юнаками й дівчатами, які готові на все заради права на свободу й гідність.

Дев’ятсот тридцять дев’ять днів стали для мене періодом втрат. Багато знайомих, друзів, рідних мені людей не повернуться вже додому. Вони поклали своє життя на вівтар волі.

Це велика трагедія для всього нашого народу й для кожної родини окремо. Наше завдання- пам’ятати, що смерті тисяч захисників- не даремні, це жертви заради  миру, спокою, щастя й благополуччя кожної української сім’ї, це велика наша плата за суверенітет України.

До мене прийшло розуміння: те, що колись здавалося важливим, відійшло на другий план. Головними у житті стали прості речі: безпека рідних, мир на землі, людська гідність.

Нині, майже на тисячний день війни, я чітко усвідомлюю, що цей тернистий шлях випробувань і труднощів не завершений. Доля нас перевірятиме на міцність і стійкість ще не раз, але ми маємо знайти в собі сили рухатися вперед, наближуючи перемогу. Пам’ ятаймо від малого до дорослого: на полу бою чи в тилу, кров’ю й потом, втраченими життями й каліцтвами, ми пишемо новітню історію нескореного українського народу. 

І справжня наша сила – у єдності, а віра- у любові до рідної землі, у переконанні неминучої перемоги над ворогом.

Як молитву ревно день у день я повторюю пророчі слова великого Кобзаря й засвідчую:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Воістину, буде так, як ти сказав, Тарасе! В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!..