Ми проживали в місті Мелітополь. Старший син у нас ЗСУ, молодший - аутист, було дуже багато труднощів та страху. Ми залишились без дому. Довелось виїжджати з окупації. Доки були в окупації потребували медикаментів для дитини з інвалідністю та не вистало потрібних фахівців. Шукала залишки по аптеках, де була в черзі 196-ю. Ми виїхали родиною, щоб мати можливість допомогти старшому сину, шукала волонтерів, які допомагають військовослужбовцям. Коли ми приїхали до Запоріжжя, зустріли жіночку волонтера, вона досі нам допомагає, ми їй вдячні. Чоловік працює за мінімальну платню, а ось я не можу працювати, бо на вихованні дитина аутист. Про початок війни нагадує тільки наші розбиті життя.