Дарина:

Єгор – мій друг, йому було вісім. Ми йшли з Єгором, потім він каже: «Дивись, щось бабахає». Я кажу: «Побігли до тебе». Ми біжимо і думаємо, що ось так швидко через садок, а там провулок, щоб бігти на його вулицю. І тут вже починає все сіріти і осколками летить.

Нас у школі вчили: якщо буде обстріл, щоб ми лягали і закривали руками голову, а Єгор... Його тоді не було, тому що він хворів. І ми бігли, а я йому кричу: «Єгор, лягай, лягай!» А він не лягав. Він впав біля блакитних воріт. Я думаю, у нього теж, як і в мене, осколки потрапили.

Мати Олена Манукалова, 32 роки:

Я була з молодшою дитиною вдома. Почався обстріл. І ти не можеш ні молодшого кинути, ні за старшим не можеш бігти. Страшно було дуже. Моя дитина виявилася в епіцентрі. Там опинилися ще дівчинка, хлопчик, дорослі люди теж постраждали. Нам зателефонували з травматології і сказали, що вона там.

Лікарі спочатку не помітили осколок, і його залишили. А потім дочка говорила: «Мамо, у мене болить спина». Ми пішли до невропатолога. Зробили знімок спини і побачили, що там маленький осколок так і залишився. Якщо лежати на чомусь твердому, наприклад, на підлозі, то боляче лежати.

Дарина:

Коли похмуро, у мене дуже спина болить. Я не можу нагинатися. Я тоді тільки лежу, і все.

Олена:

Я кажу: «Що ти малюєш?» Вона: «Єгора». Я кажу: «Намалюй квіточки, що-небудь таке. Нам психолог попросив дерево намалювати». Вона: «Малюй ти дерево, а я хочу те, що я».

В їхньому дитячому садку, в останній групі з усіх дітей дівчинки Майя і Віра поранені, Єгорка убитий, і Даша поранена. Чотири людини.

Дарина:

Рінат Леонідович мені видав путівку, і ми сюди з мамою поїхали.

Олена:

Нам зателефонували і сказали, що є така програма з реабілітації дітей. Нам запропонували – ми погодилися. Поїхали сюди. Велике спасибі йому, тому що вона тут стала і з психологами більше займатися, вона тут знайшла спокій.