Світлана Андрієнко з села Діброва ділиться спогадами про день, коли почалася війна. Вона їхала на роботу до Києва, коли отримала новину про початок бойових дій. Жінка працювала на одному з заводів вахтеркою. Повернутися додому вже не мала можливості. Так почалася найдовша зміна у її житті: майже два місяці.

Світлана згадує, як її рідні виходили з окупації. Пішки дісталася до Броварів, рятуючись від війни. Боялися, що окупанти розстріляють у спину.

Після втрати чоловіка, Світлана знайшла втіху у волонтерстві. Вона почала активно допомагати іншим, відчуваючи, що це надає їй сенс і мету. "Я щодня приходила, як на роботу", — говорить вона. Виготовлення сіток для військових стало її способом підтримати тих, хто бореться.