Історії які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}

Історії які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Маргарита Корягіна

«Дочка постійно запитувала: «Мамочка, ми ж не помремо? Нас не вб'є?»

переглядів: 126

До війни моє життя було спокійним. Ми жили і не думали, що можуть бути військові дії. Ніколи не зможу забути день, коли війна торкнулася мене вперше.

Дочка була на занятті в школі №68, яка знаходиться в мікрорайоні Східний, недалеко від блокпоста в напрямку Новоазовська. Під час вибуху і моторошного гуркоту у мене була єдина думка – забрати зі школи дочку і вберегти її.

Я бігла в школу, час ніби зупинився. Вдома залишалися мама і племінник. З ними ніякого зв'язку не було. Я не знала, живі вони чи ні. Ми йшли додому і не розуміли, що буде далі. Назустріч нам бігли люди і плакали, вони сказали: «Не йдіть туди, там все горить». Від побаченого дочка розплакалася. Мої думки були тільки про одне - аби будинок уцілів.

Але коли ми підбігли додому, я побачила, що будинок був пошкоджений снарядом, вилетіли всі вікна. На вулиці мороз, в квартирах було відключено опалення. Я не змогла стримати сліз.

Слава Богу, рідні були живі і здорові. Мама дуже мудра людина, вона сказала: «Ніколи не панікуй, ти налякаєш дитину».

Я ніколи не могла подумати, що дочці доведеться таке побачити. Кожен раз я підходила до дитини і заспокоювала її. Вона постійно запитувала: «Мамочка, ми ж не помремо? Нас не вб'є?» Я стримувала сльози і говорила: «Ні, моя рідна, все буде добре». Але ці моменти назавжди залишилися в пам'яті.

Зараз доньці 13 років, і я намагаюся про пережите не згадувати. Дуже хочеться, щоб над нами було мирне небо.

Маріуполь 2014 2022 Текст Історії мирних жінки діти зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло діти Обстріл Маріуполя
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій