Петрашевич Ірина, студентка 2 курсу Державного навчального закладу «Жашківський аграрно-технологічний професійний ліцей»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кловак Вікторія Петрівна

Моя Україна майбутнього

Коли ми вже більше не можемо мріяти, ми вмираємо.
Емма Голдман

Живі борються… А живі лише ті,
Чиє серце віддане піднесеної мрії.
Віктор Марі Гюго

Моя найзаповітніша мрія

У вас є мрії? Хоча б одна? Може ви тільки починаєте їх обдумувати? А можливо, ви вже втілюєте їх? Напевно, кожен із нас мав у житті  хоча б одну заповітну мрію. Але що ж таке мрія? Хтось хоче стати успішним, хтось прагне слави та влади, для когось найважливішим є багатство.

А інші мріють про подорожі, кожен день засинаючи, уявляють як потрапляють в нову країну, як будуть вивчати культуру і ходитимуть по невідомих містах. Мріючи, ми уявляємо майбутню сім’ю, роботу або професію, яку прагнемо опанувати.

У мене також є мрії. Найперша, це стати незалежною людиною, мати професію, яка тобі до душі. Тому я повільно, але впевнено рухаюсь до своєї мети. Сподіваюся, що всі мої зусилля не пропадуть марно і нічого не стане в мене на шляху. Насправді, я багато про що думаю і мрію, в якійсь мірі мріяти це навіть корисно, з’являється бажання йти вперед до своєї мети.

Після того, як я досягну першої мрії, я хочу мати гарну сім’ю. В якій був би достаток, любов та взаєморозуміння. А ще я  мрію бути гордістю для своїх батьків, хочу зробити все, щоб вони пишалися мною. Бажаю жити у вільній країні з гарною економікою, медициною, де влада піклується про свій народ. Але, на жаль, ситуація в країні зараз складна.

24 лютого життя українського народу змінилося кардинально і моє теж. До повномасштабного вторгнення у більшості українців була улюблена робота,сім’я, рідні, друзі, кожен мав мрії щодо свого майбутнього. Через війну життя кожного громадянина зазнало серйозних змін. Здавалось би, під час війни мріяти якось недоречно. Війна змушує дорослішати кожного з нас дуже швидко.

Адже у час страждань, горя, смерті, отой мрійник, який живе всередині нас завмирає, а у багатьох, можливо, помирає назавжди. Здається, цьому світу більше не можна довіряти, не можна відчувати себе захищеним, коли навкруги гине український народ за свою мрію.

Адже мільйони мрій вже поховані, навіщо створювати нові? Бо війна змінила людей, вона розбудила у багатьох страх, невизначеність, мріяти стало майже неможливо. Я вірю, що війна закінчиться нашою перемогою.

З початком вторгнення російської армії на наші території, я зрозуміла, що тепер моя найзаповітніша мрія – це перемога українського народу у захисті своєї незалежності.

Ми будемо боротися за наше майбутнє, за суверенність. Ми віримо в наших воїнів, ми вистоїмо! Адже молоді хлопці, які провели в окопах не один день, навчилися засинати під звуки вибухів та пострілів, вірять в майбутнє без війни.  

Український народ не втратив здатності мріяти і вірити, а це те, що допоможе нам вистояти.

Я мрію про те, щоб скоріше закінчилась війна, щоб наша країна стала справжньою європейською державою, щоб кожен відчував себе щасливим. Щоб наші бійці повернулися з перемогою до своїх родин. Щоб ми, українці, пишалися своєю країною. Я впевнена, якщо вірити в свою мрію до останнього вона обов’язково збудеться.

 Цінності українців

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на «до» та «після». О п’ятій ранку російські війська здійснили масовану повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ.
Армія РФ завдає підступні удари по лікарнях та школах, знищує вщент українські міста, обстрілює евакуаційні коридори та скоює воєнні злочини, вбиваючи українців.

Війська російських загарбників  сподівались на швидку перемогу, але наштовхнулися на потужний опір українців, які завзято боронять свою землю, волю та незалежність.

Чому хтось має вказувати, як нам жити? Я вважаю, що ми, українці, з початком війни стали згуртованіші  і  зрозуміли, що це наша держава й іншої ми не хочемо. Що готові боротися і вірити у нашу перемогу, бо без віри в перемогу нема що робити на цій війні.

Путін почав цю війну, заявивши, що українців нема, як нації, але зараз я можу з гордістю сказати, що українська нація є.

Так, мені дуже страшно, коли я чую звуки вибухів поруч, коли я бачу поранених і вбитих українців, навіть на фото. Мені хочеться від цього всього втекти. Але я знаю, що готова побороти свій страх, бо захоплююсь сміливими українцями. Війна триває і ми впевнено показуємо світу свою незламність.

Нині, як ніколи, важливо триматися разом і боротися проти агресора. Але не всі можуть робити це зі зброєю в руках, проте способів допомогти Україні вистояти є значно більше.

Одними з тих, хто завжди стоїть за спиною військових та допомагає їм, є волонтери. Це активні й вмотивовані українці, бо їхня допомога в час війни дуже важлива. Вона рятує життя та наближає перемогу. А ще я горджусь нашим президентом, який боронить свою державу і захищає європейські цінності в Україні – свободу і рівність, можливість жити вільно. Не підкорятись іншій державі, яка вважає чужу землю своєю.

А за що воюють росіяни в Україні? Заради яких цінностей убивають, бомблять, спалюють, намагаються знищити весь народ? Знищити все, завдяки чому і заради чого ми живемо.

Я дуже сподіваюсь, що ця війна змінить нас на краще. Настав час, коли в нашому житті з’явились «нові» цінності: безпека, захист життя, небо без бомб і літаків, здоров’я. Постійні страждання та смерті змушують замислитись нас про людяність та цінність життя. Багато хто відчув це на собі, коли збирали речі на початку війни.

Усе цінне, що було до того, опинилося не таким уже й цінним. А такі прості предмети, як теплий зручний одяг, ноутбук і телефон як основні засоби зв’язку та роботи – стали важливими.

Коли руйнувалися будинки після обстрілів російських військ, але люди залишалися живі, всі раділи, ніхто не думав про руйнування та втрату житла. На той момент життя людини ставало головною цінністю. А все інше ми відбудуємо, відновимо після нашої перемоги.

 Усе буде Україна

Зараз в нашій країні триває війна. Мільйони українці дуже чекають, щоб вона закінчилася якомога скоріше. Однак ми на своїй землі, ми витримаємо, хоча дуже багато безневинних жертв. 

Ворог думав, що війною він роз’єднає Україну, але навпаки – він її об’єднав. Мирні жителі просто виходять йому назустріч, спалюючи його техніку, цими діями показують ворогу, що він прийшов не туди, його тут не чекають.

Це складний час і для нашої країни, і для людей загалом. Адже ніхто не може знати, коли припиняться ці страшні події. В період війни мало хто будує якісь плани на майбутнє, бо живе сьогоднішнім днем. Добре, коли ти живий і всі твої близькі у безпеці  – це найголовніше натепер. Кожен українець нині мріє про день, коли закінчиться війна, перестануть лунати сигнали тривоги та припиниться обстріл мирного населення.

А що ж буде, коли закінчиться війна? Ніхто не знає, коли це точно станеться, але сьогодні ми  свято переконані у тому, що закінчиться вона перемогою України. А після війни настане час грандіозної відбудови, коли всім народом і за підтримки всього світу нарешті буде шанс збудувати таку Україну, про яку завжди мріяли.

Багато людей не цінують того, що мають. Я вважаю, що після того, що зараз відбувається в країні, люди переосмислять свою поведінку, стануть більш відкриті, почнуть цінувати прості речі. Ми маємо навчитись цінувати мир, який так потрібен сьогодні нашій державі.

Після того, як Україна здолає ворога, а вона обов’язково це зробить, бо ми маємо найпотужнішу силу волі та цінуємо наш дім і нашу свободу. Країна буде процвітати, про захисників-героїв України писатимуть вірші, пісні.

У цій нелегкій боротьбі нас підтримують люди з інших країн світу. На мою думку, після того, як це все скінчиться та запанує мир, ми станемо сучасною європейською країною. Вже зараз Україну поважає весь світ, бо в нас найщиріші люди, найхоробріша армія, найкращі лікарі.

Я теж хочу перемоги та миру своїй країні. Часто задумувалась над тим, що я буду робити, коли закінчиться війна. Мабуть, найперше що я зроблю, це  повернуся додому, зустрінусь з тими, з ким розлучила нас війна, та нарешті зможу просто спокійно спати. А ще цінуватиму кожну дрібничку. Цінуймо те, що маємо!

Взагалі кожен українець має пишатися нашою країною, бо ми вже не перший раз показуємо усьому світу нашу відвагу, доброзичливість, небайдужість, підтримку та силу волі. Ми живемо у вільній країні, в нас є свобода слова, ми маємо право вибору. Я бажаю миру Україні та нашому народові.