На початку бойових дій будинок Галини Петрівни отримав пошкодження. Їй з сім’єю довелося ненадовго виїхати в безпечне місце. Жінка досі згадує події чотирнадцятого року зі сльозами на очах і найбільше мріє про мир і процвітання України.