«До тітки з дядькою ракета прилетіла в хату, впала у ванну»

Юлія зі своєю сім’єю виїхала з Привілля з самого початку широкомасштабного вторгнення, а от батьків довелось умовляти. Тітка з дядьком виїхали останніми, тільки коли дивом залишились живі

Мені 51 рік, я мешкала у місті Привілля Лисичанського району Луганської області. Працювала вихователем. Була вимушена виїхати, стала переселенкою під час війни. 

Моя група повинна була 24 лютого відкриватися після карантину. Я святково одягнулася і збиралась виходити на роботу на сьому ранку, була в гарному настрої. І тут мені подзвонила донька з Харкова і сказала: «Мамо, ти не хвилюйся, але почалася війна і нас бомблять». Ну, і все закрутилося. Я побігла на роботу, а там всі плачуть, всі в шоці. Деякі батьки діточок нам привели, тож ми не розповсюджували цю інформацію про повномасштабну війну. Потім батьки, хто коли дізнавався, тоді тих діточок і забрали.

З 2014 року ми все це пережили, я вже приучена була: в мене був запас круп, завжди було м'яско, бо ж чоловік у мене шахтар - йому потрібно їсти. Я постійно слідкувала за тим, щоб було м'ясо, дуже переживала, щоб ми не були голодні, тому чоловік із сином ходили з рюкзаком на закупівлі.

Ми евакуювалися за свій рахунок. В дорозі труднощів не було, бо ми відразу знали, куди їхали: в місто Тернівка до моєї сестри. Потім почали умовляти маму. З цим були дуже великі труднощі, бо вона не хотіла виїжджати. Я її прямо лякала жахами. Коли вона вийшла на подвір'я і побачила уламки від снарядів, що валялася в її городі, тоді тільки мене почула, і ми їй організували евакуацію. Ще ми евакуювали за свій рахунок свекра і бабусю, якій 95 років. 

Бабуся їхала з матір'ю маршруткою, і от ми дуже переживали, як вона перенесе дорогу, але все було добре. Батька ми евакуювали в 2022 році на Пасху, передостаннім із рідних. А потім до тітки з дядькою ракета прилетіла в хату, впала у ванну. 

В цей же день наші знайомі їхали сюди, в Тернівку, і привезли мені тітку з дядьком. Оце, напевно, було саме страшне, бо вони ще не дуже старі – трохи за 60 років - але тітка виглядала, як бабуся. Вони обидва були сірі, аж земляні.

В Тернівці я оформилась працювати в дитсадочок і цілий рік протягала дітей в бомбосховище і назад. Це була старша група. Я їх випустила і більше не змогла набрати дітей. Не можу брати відповідальність за велику кількість дітей, бо потім мені з цим жити. Я оформила індивідуальну трудову діяльність: готую дітей до школи. Навчаю дітей швидко читати,  покращую їхні знання. І я цим планую займатися в себе на Луганщині. Я живу з мрією про повернення додому.