На той час я зі своєю родиною знаходилася вдома. Мій дім знаходиться в місті Олешки Херсонської області. Це було приблизно 5-6 ранку. Спочатку,  не зрозуміли що сталось, думали що це сон, а коли почули постріли з танку все ближче і ближче....

Було дуже страшно. На рука маленька дитина, і перше що спало на думку, це що робити?...

Найстрашніше,  це коли  ми були вдома. А до нашого сусіда прийшли солдати і почали його катувати... що вони тільки не робили, 220 підключали, били, кричали...
Ще були моменти, коли був обстріл міста, був приліт до нас у двір. Після цього загинув старенький сусід. Ми в цей час були в квартирі.

Мій син злякався цих потужних вибухів, заліз на руки і не розмовляв 2 години, нуль емоцій... 

Стосовно їжі, в нас були запаси, своя консервація, по весні садили городи. Було все своє. Єдине що, купляли хліб.   А коли підірвали Каховську ГЕС,  в місті Олешки стала зникати питна вода, після цього ми виїхали .

Моя родина дуже змінилася, ми то плачемо, то сміємося. На вулиці гроза,  а ми думаємо, це стріляють чи що. Здригаємося від кожного шороху. Так, ми виїхали всі разом. 

Були моменти, які приємно зворушили до глибини душі - нас вивозили волонтери, через Крим.  

І коли мій син вийшов з хостелу пограти на вулиці, перше що він сказав,  мама, тут не стріляють. Тут тихо....

До війни я працювала на підприємстві, робочою. А потім я була в декретній відпустці. Зараз шукаю роботу,  маю вищу освіту -  економічну. Якщо потрібно, ще навчатися я згодна!

Речі і предмети, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року, залишилися всі в Олешках.  

В моєї родини не має нічого. Хоч і зима на підході....