Мені 82 роки. Місто Снігурівка. Є діти, онуки.
Війна вдома нас застала. До міста багато військової техніки заїхало. А ми якраз живемо біля залізничного вокзалу. Було страшно: багато військових - на танках, з автоматами.
Ми одразу залишилися без води, без світла, без пенсії. Не хочеться і згадувати… Грошей не було, щоб виїхати.
Діти теж були в підвалах, переживали. Один онук постраждав біля Маріуполя: у нього два поранення, зараз у Києві в госпіталі. Він в АТО був, окупанти його шукали. Дім розбили.
Звісно, на нервах все. Тепер і головні болі, і серце болить. Ми стреси сильні перенесли.
Я б хотіла, щоб війна сьогодні закінчилася.
