Я із Суханова Бериславського району. Був тут всю окупацію. До 20 квітня у нас були сімейні запаси: закатки різні, продукти, а от далі було дуже важко і дуже боляче за нашу країну. 

До нас в село заїхали більше чим півтори тисячі орків. Я даже не знав, про що думать, і що попереду нас чекає.

Ми з жінкою і дітьми сиділи півтора місяця в підвалі. Ми тільки на годину-дві за добу вибігали з підвалу і бігли за 200-300 м від дому, щоб зварити їсти діткам.

Але вони боялися наших збройних сил, і ми їм даже в селі казали: «Хлопці, просто біжіть, тікайте. Бо скоро наші Збройні Сили України зайдуть в село, і вас просто не буде, ви це розумієте?» А мені росіянин один казав чесно: «Да, ми понімаєм, што такое ЗСУ». 

11 листопада був самий найкращий день - це було наше визволення. 

Хочу, щоб все було Україна, щоб Крим був наш, щоб мої діти більше ніколи війни не бачили, щоб вони більше ніколи цих вибухів не чули.