Я з окупованої Василівки, мені 57 років. Сюди приїхала, коли в хаті вікна вилетіли.

З самого початку війни я була в Степногірську. До нас прилітало, коли Кам’янське бомбили. Ми сиділи в підвалі. 

Прильоти нас шокували. Небо все було червоне, коли «Градами» лупили.

Звісно, в перший час була недостача всього. Не було води, газу взагалі не було, світло постійно перебивали. Холодно, бо вікон не було.

Всі повиїжджали з рідних домівок. Живемо як переселенці - на виплати ВПО. Тяжко, звісно, - коштів не вистачає. Але живемо. Ми в Запоріжжі зараз, орендуємо квартиру.

Більше хворіти стали на нервах, ліки приймаємо від стресу. 

Хотілось би, щоб швидше війна закінчилась. А поки йде війна, важко про майбутнє думати.