Другого березня 2022 року в Білоцерківку зайшла колона російської техніки — майже п’ятсот одиниць. До двору Лідії заїхав БТР. Ворожі солдати вибили двері, а у хаті — брат-інвалід дитинства. У дворі всю ніч працював двигун БТРа, окупанти грілися, а  Лідія — не спала до ранку. Наступного дня техніка розтяглася селом. Військові грабували магазини, билися за награбоване, вбили чоловіка просто на вулиці. Люди питали: «Навіщо ви тут?». До вечора колона зникла, залишивши страх і тишу.

А потім майже щодня над селом стояв гул літаків і вертольотів. У хаті — брат, якого неможливо вивезти. Одного разу Лідія спробувала вибратися — шість діб простояли у Василівці, до безпечної території так і не дійшли. Повернулася додому й вирішила залишатися, поки вистачить сил.

Виїхала лише через рік, коли важко захворів син і потребував операції. Розуміла: якщо залишиться, не пробачить собі. Зібрала документи, лишила все й рушила через лінію вогню.