Ротар Ольга, 16років, Комунальний заклад «Пісочинський ліцей “Мобіль”» Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області
Що таке один день? Це просто двадцять чотири години, за які може статися що завгодно. Для когось один день лише частина рутини, а для когось - момент, який кардинально змінює все життя. Хтось може втратити сенс буття, а хтось навпаки - може його віднайти, наприклад, отримати запрошення на роботу або до коледжу мрії, дізнатися про народження сина, зізнатися у почуттях коханій людині, зустрітися з товаришем після довгої розлуки, зробити батьків щасливими.
Це все може статися лише за один день.
Один із таких днів став переломним для нашої країни і для всіх її жителів. Кожен по-різному сприйняв цей момент, але він відгукнувся в душі кожного українця.
Я зараз кажу про початок війни на сході України. У цей день мирне населення не відчувало біди, яка його чекала. Діти йшли до школи, батьки на роботу, хтось готував обід у себе на кухні, а хтось просто веселився з друзями.
Ніхто навіть і подумати не міг, що у теплий квітневий день пролунають звуки пострілів над мирним небом Донецької та Луганської областей. Шосте квітня 2014 року прийнято вважати днем, який змінив долю українського народу. Цей зловісний день торкнувся не лише жителів Донеччини та Луганщини, але й мешканців інших областей.
Для мене настала війна в одну єдину мить, коли моя мама через велику любов до своєї країни відправилась добровольцем на окуповану територію. Вона служила у підрозділі ОК “Схід” і була нагороджена Відзнакою Генерального штабу “За сумлінну службу” та багатьма похвальними листами.
Мені було лише дев’ять років коли це сталося. Після цього кожен мій день проходив у страху, що вона може не повернутися додому. Також війна торкнулася моєї сім’ї тим, що під час цих страшних подій моя тітка Надія з її донькою Лізою та чоловіком Андрієм проживали у місті Слов’янськ Донецької області, і неодноразово їх дім потрапляв під обстріли.
І майже кожна родина могла втратити сина, батька, брата, які пішли захищати нашу країну добровільно або за призовом. Для всіх настали тяжкі часи.
Згодом, через проведення бойових дій на території Донецької і Луганської областей, люди не могли продовжувати там жити, через розруху та щоденну загрозу життю. Тому вони почали переїздити до інших міст, де люди не завжди добре зустрічали їх.
Не всі розуміли, якого горя зазнали ці люди, дехто заздрив, тому що біженцям надавали безкоштовне місце проживання, багато соціальних служб займалося допомогою їм. Деякі люди намагались не допомогти нужденним, а принизити їх.
Хоча все ж таки знайшлось багато небайдужих, тих, хто хотів будь-якою ціною допомогти постраждалим. Усього один день докорінно змінив долю України і мою також. Уже сім років щодня на полі бою проходить один і той же день, що колись похитнув наше безтурботне життя.
Я впевнена, кожен українець мріє про мирне небо над головою, закінчення всіх страждань, переживань, адже наша країна незалежна, хоча повернення до миру займе далеко не один день, але він обов’язково настане!
Наш народ сильний, тому ми зможемо повернути все на свої місця. У цьому я впевнена!
