Я одружений, маю двох маленьких дітей. 

У перший день війни ми були у себе вдома, у Луганській області. Зателефонували друзі і близькі, повідомили, що почалася війна. Хотіли збирати речі і їхати, але не ризикнули, бо траса біля Харкова прострілювалась. 

Найважче було виїхати з окупації на територію України. Ми їхали через країну-агресора, і далі - через Європу. Це був довгий шлях. Був дуже важкий перетин кордону з росією. 

Сама війна і є найбільший шок. 

Ми тримаємося, родина разом. Батьки залишились в окупації.

Обрали місцем проживання Полтаву. Мене перевели за місцем роботи, тут була вакансія. Добре, що роботу не втратив.

Психологічні труднощі - це залишити домівку і поїхати у невідомість з маленькими дітьми на руках. 

Найкраще майбутнє - це повернутися додому, вигнати русню і всіх колаборантів і жити у мирі і спокої.