Я одружений, маю двох маленьких дітей.
У перший день війни ми були у себе вдома, у Луганській області. Зателефонували друзі і близькі, повідомили, що почалася війна. Хотіли збирати речі і їхати, але не ризикнули, бо траса біля Харкова прострілювалась.
Найважче було виїхати з окупації на територію України. Ми їхали через країну-агресора, і далі - через Європу. Це був довгий шлях. Був дуже важкий перетин кордону з росією.
Сама війна і є найбільший шок.
Ми тримаємося, родина разом. Батьки залишились в окупації.
Обрали місцем проживання Полтаву. Мене перевели за місцем роботи, тут була вакансія. Добре, що роботу не втратив.
Психологічні труднощі - це залишити домівку і поїхати у невідомість з маленькими дітьми на руках.
Найкраще майбутнє - це повернутися додому, вигнати русню і всіх колаборантів і жити у мирі і спокої.
