Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олена Будик

«Для мене це друга війна. 1992-го нас бомбили в Абхазії»

переглядів: 1069

Я багатодітна мама. Зараз мати шістьох дітей. На момент війни у мене було четверо дітей і вагітна п'ятим сином. Коли почалася війна, була в Горлівці. Тоді біду нічого не віщувало. Було 27 липня, діти гуляли на вулиці. Раптом вибух, крики. Діти перелякалися.

Для мене це не було новиною. Це для мене була друга війна. У 1992 році я жила в Абхазії. Нас теж бомбили, я була підлітком. Як реагувати на обстріли, знала. Почала кричати: «Діти, на підлогу!»

Перше бомбування пройшло для нас без руйнувань. Виїжджати кудись не думала. Не було куди. Ховалися з дітьми в підвалі. Далі ставало страшніше. З підвалу з дітьми не виходили цілий тиждень. Доїдали запаси.

Потім у сусідів трапилася біда. У будинок влучив снаряд. Загинув 16-річний син і маленька дочка. Не врятував підвал. У мене істерика, у дітей шок.

Було 4 серпня. Я зібрала дітей, узяла пакет речей і пішла на вокзал. Говорили, що там вивозять людей. Коли бігли пішки, ззаду вибухали снаряди. Ми напівлежачи, брудні від пилу, приїхали на вокзал.

Мене охопив жах. Весь вокзал розбитий, обгорілий. Автобусів немає, над головами свистить. Тут автобус – паніка, усі кинулися займати місця. Ми ледве влізли. Сіли, навіть не запитавши, куди їдемо. Було однаково, аби якнайдалі від пережитого страху.

Пишу – трусяться руки і течуть сльози, коли згадую все це.

Дорогою дізналася, що їдемо в Покровськ, колишній Красноармійськ. Привезли нас до церкви, дітей напоїли чаєм. Питають: «Ви де будите жити?». Я стою і плачу, жити ж ніде.

Нас вони помістили в гуртожиток, заплатили, привезли продуктів. Діти були раді. «Мамо, тут не стріляють?» – було їхнє перше запитання. Я кажу: «Ні».

Потім нам знайшли будинок. Уже три роки там живу. Зареєструвалися відразу в соцзахисті.

Телефонують і кажуть: прийдіть, отримаєте допомогу. Я прибігла на радощах, що за допомога, не знала. Тут дають п'ять пакетів з Фонду Ріната Ахметова. Радості немає меж. Для мене була це велика підтримка.

Упродовж трьох років для мене це дуже велика допомога. Щиро дякую Рінату Леонідовичу. Дай Боже йому здоров'я та радості. 

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Горлівка Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій