Демниченко Анна, 10 клас
Олексіївський ліцей Покровської сільської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Лактіонова Ліна Володимирівна

Моя Україна майбутнього

Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько!

Саме цими словами Тараса Шевченка хочу розпочати своє есе. Бо, справді, доля України та українців важка. Навіть у ХХІ столітті, у час глобальних технологій і великого прогресу, у моїй країні — страшна війна. Це викликає біль і тугу в моєму серці. Війна завжди приносить лихо, забирає життя, розриває серця невинних людей.

Та я свято вірю: моя Україна — сильна, самостійна країна, тому переможе лютого ворога!

Вона має сильну армію, вмотивованих захисників та захисниць, які боронять своє, рідне: народ, землю, віру, мову, — усе те, що робить нас країною. І хоча вороги наші численніші, але Перемога будемза нами!

Я вірю, що мир і спокій повернуться в мою Україну. Та в памʼяті кожного українця залишаться сліди цієї війни.

Для когось війна прийшла в рідну домівку 24 лютого 2022 року, а для моєї родини вона розпочалася навесні 2014 року. Я була маленька, але я памʼятаю, як важко було нам відпускати тата в АТО і разом із ним дядька. Їм було ще важче... Для мене тато — герой! Уже більше 20 років він служить Україні.

Святим обовʼязком кожного українця, вважаю, є допомога ЗСУ. І ми, школярі, теж не стоїмо осторонь. Кожна, навіть маленька справа: донат, малюнок, смаколик, спечений своїми руками, — наближають нас до омріяної події —Перемоги.

Моя Україна — країна з великою історією, багатою культурою, мальовничою природою, а народ український відзначається мужністю, витривалістю волелюбністю та силою духу. У такої країни і такого незламного народу тільки світле майбутнє.

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
(Т. Шевченко)