Для мене і моєї сім'ї війна почалася ще 2014 в Донецьку. Дитина закінчувала перший клас, коли літаки літали дуже низько. А потім вдруге вже в Харкові. Моя молодша дитина сильно була шокована, що понад добу не могла заснути. Потім тиждень ми прожили в підвалі в жахливих умовах. Не було нічого. Заощадження закінчувались. Був час коли я сиділа на телефоні і шукала організації, що допомагають людям. Працює тільки чоловік, а я плету сітки для армії. У дитини є улюблений рушник, на якому зображена Донбас арена і мрія, що колись, його побачить її, ще є бажання  поїхати до бабусі в окупований Донецьк і Мелітополь.