Ми - дитячий будинок сімейного типу. Наш ДБСТ був створений у 2010 році, спочатку як прийомна сім’я. Але саме під час повномасштабного вторгнення до нас прийшло найбільше дітей. Усі вони зазнали жахіть війни. Хтось в окупації втратив найдорожче - своїх мам, а троє дітей під селом Роботине Пологівського району Запорізької області втратили батька.

Усі наші діти отримали психологічну травму, бо наша область була окупованою. Постійні повітряні тривоги, навчання у підвалі, а сон у погребі стали, на жаль, нормою нашого життя.

Ми - Чернігівщина, тому з першого ж дня почули, побачили і навіть відчули війну на запах. Ми прикордоння, межуємо з росією та білоруссю, а в нашому місті функціонує аеродром стратегічної авіації. Було зрозуміло, що за такої кількості техніки рано чи пізно її приведуть у дію. Документи, аптечка, продукти та речі першої необхідності були підготовлені, але, на жаль, ми так і не дочекалися належних дій влади щодо захисту дітей.

Діти в один момент подорослішали. Звуки ворожої техніки, як у повітрі, так і на землі, вони добре чули. Усе стало зрозуміло без слів, коли я будила їх уночі.

Найважчим було, коли прийшла звістка про загибель батька трьох моїх дітей. Треба було знайти слова, яких не існує. Біль втрати рідних людей, постійні тривоги і найстрашніше - повна невизначеність майбутнього, як свого, так і країни.

Як і всі, хто опинився в окупації, ми зіткнулися з нестачею продуктів. Запаси, які в нас завжди були, почали закінчуватися. А нагодувати треба було не лише своїх дітей, а й усіх із сусідніх вулиць, бо люди покинули домівки - їх зайняли наші хлопці для оборони.

Магазини були зачинені й порожні. Саме тоді діти по-справжньому усвідомили ціну ХЛІБА.

З початком повномасштабного вторгнення ми разом з дітьми почали плести для військових захисні сітки, химери, кавери - на всі пори року і під різний ландшафт. Після чергової відправки ми отримали повідомлення, що до нас їде зворотна посилка.

Це була коробка від хлопців-розвідників. Усередині - ворожа військова форма і наш прапор, підписаний захисниками.

Непоєднувана суміш страшного запаху землі й крові та наш Прапор. Пізніше нам розповіли, що у наших химерах хлопці ходили у розвідку і брали ворогів у полон. Так часточка Херсонщини назавжди залишилася і в нас удома.