Наші діти переживають війну вже вдруге. Перший раз ми переїжджали з Донецька і втратили домівку, а зараз змушені переїхати до Чернівців, бо у нашому місті дуже страшно — постійні обстріли.

Коли почалася війна, і над нашим містом пролітали ракети, ми одразу зібрали валізи і поїхали. Щоб діти не боялися, ми казали, що їдемо на відпочинок. Але мій молодший син досі плаче і хоче додому.

Під час обстрілу поруч із нашим будинком постраждала багатоповерхівка — вона більше не підлягає ремонту.

Діти не хотіли йти у нову школу і спілкуватися з іншими дітьми, виникали проблеми адаптації.

Гуманітарну допомогу отримували завжди.