Пережили з дітьми дуже важку окупацію. Були в підвалі без всяких комунікацій, під звуки постійних обстрілів. Донька захворіла, ліків не було, у сусідній дом влетіла ракета, виносили вже на руках, з температурою 39 градусів, їхали не дочекавшись зеленого коридору, під пожежі і обстріли... Багато знайомих (цивільні люди) були розстріляни саме в той день, коли і ми виїзджали. В підвалі їжі і води було дуже впритул, а медикаментів взагалі не було.

Під час окупації, в перші дні, я з чоловіком виходила за водою в сусідній підвал, а дітям дозволи подихати біля під'їзду, і в цей час в нас на очах полетіли гради. Діти побігли в підвал, а ми кинулись, хто куди. Діти ридали, думаючи, що ми вже не повернемось. А в останній вечір, перед виїздом, влетіла ракета в сусідній будинок. Ударна хвиля була дуже велика, в підвалі посипалась штукатурка, в нашому будинку вилетіли вікна та двері...