Скороход Ярина, 9 клас, Рівненський обласний науковий ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бондарець Олександр Іванович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна…я ніколи не задумувалась над значенням цього слова. Ніколи не думала, що це так страшно. Це я зрозуміла пізніше. Того ранку мене мама розбудили і сказала, що розпочалася війна. А напередодні я  готувалася до контрольної роботи з хімії. Що таке війна я не знала, але як справлюсь із завданням дуже переживала. Ми не пішли до школи. Тато з першого дня пішов у сили тероборони. У сільській раді він  отримав форму і автомат. По телевізору стали показувати як ворог  бомбить місто Київ, інші міста, як руйнуються будинки, як втікають люди, як летять у небі зі страшним гулом літаки.

Дорослі люди не знали, що робити, і ми мовчали… Потрібно було чимось допомогти нашим воїнам та переселенцям.

У школі плели сітки, зносили продукти, теплі речі, шукали житло, допомагали чим могли. З похмурим і виснаженим обличчям військові виносили все це зі школи. Я теж стала приймати участь і бачила, що нашим допомога важлива. Люди гуртувались, подавали ідеї, заспокоювали одне одного. У мене з’явилася гордість за мою сім’ю, що не була осторонь. З’явилася впевненість за наших воїнів, що вони мужні і сильні.

А тоді у наше село привезли першого загинувшого  воїна. Дорогу односельчани устеляли квітами. От ціна війни - людське життя. Тепер у селі на кладовищі майорять вісім українських прапорів.

Війна усіх змінила. Діти подорослішали, у дорослих помітно стало більше сивини. Якби проклятий ворог не хотів нас знищить, а вийшло навпаки. Він нас змінив, згуртував. Я побачила, що потрібно цінувати кожну хвилину свого життя. Радіти простим речам і зберегти людяність. Вірю, що перемога буде за нами, що наші воїни найкращі. Низько вклоняюсь їм за подвиги, за те, що знову дарують мені життя.