З початком війни нашій родині довелось покинути свій дім. Та ще й в один момент залишились без роботи. Дякувати Богу, ми всі залишились живі! Адже обстріли нашого району велись постійно… Було дуже страшно та незрозуміло, як нам бути далі. Ми були розгублені, не могли повірити, що до нашого дому прийшла війна. Рішення покинути дім було для нас важким, та залишатися було дуже небезпечно. Почали приходити звістки про загибель знайомих… Це жах! Діти, дорослі, яких ми добре знали, гинули у своїх домівках від обстрілів. Та коли ракета поцілила в сусідній будинок, ми того ж дня виїхали з Харкова.

У перші дні війни виникли проблеми з запасами їжі та питної води - ніде нічого не було. З часом почали роздавати мʼясо, ковбасні вироби у нашому районі - це дуже допомогло. Також були проблеми з отриманням медичної допомоги. У нас тоді захворіла донька. Та в медзакладах не було спеціаліста необхідного нам. Змогли проконсультуватися з лікарем тільки по телефону. Діти бачили влучання ракети в житловий будинок.