Я мешкала у прифронтовій зоні разом з чоловіком та чотирма дітьми. Наступного дня після початку ворожих дій, мій чоловік пішов як доброволець захищати Україну. Ми не захотіли залишати свою оселю, бо вірили, що наші хлопці не дадуть їм нас скривдити.
Шокувало те, що на нас напали та почали убивати усіх підряд. Найважче було з дітьми, бо вони чули і танки, і гради, і автоматні постріли. Досі дитяче серце боїться кожного вистрілу.
Ми також зазнали нестачу води, коли підірвали Каховську греблю. Ми були без води, але закупили її для дітей. Слава Богу, що все уже минуло, і нам почали подавати воду. Зараз все добре.
Ми живемо однією дружною родиною. Війна зблизила нас з чоловіком ще більше. Коли він приїхав у відпустку, діти зустрічали його з сльозами і кричали: "Папа приїхав до нас!". І хвалилися, що у них тато герой, він захищає нас.
Я зараз перебуваю у декретній відпустці по догляду за дитиною. Наша собака завжди попереджала нас про прильоти. Вона наш талісман.
