Ми вимушені були покинути свою домівку через постійні обстріли. Діти були свідками пожеж, скидання бомб. Налякані діти більше не могли цього витримувати.

Життя під постійними обстрілами, добування їжі та води, страх за життя дітей і близьких людей - це переживали найважче. Чоловік під обстілами ходив за водою на криничку в Кальміуському районі. З залишків муки готували на вогнищі перепічки. Продуктів вкрай не вистачало.

Пам'ятаю, як казала дітям, коли збирали машину щоб їхати - беріть все, що захочете. По ітогу багатьох потрібних речей я не взяла з собою. Проте діти набрали іграшок, свої грамоти, медалі. Та я жодного разу не пожалкувала про це.