Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, це було не просто тривожно – це був справжній жах. Під обстрілами опинилися майже всі міста України. Ніхто не міг сказати, що буде далі, куди наступного разу прилетить. Обстріли почалися з першого дня війни. Мій чоловік захищав країну і загинув того ж дня. Для мене це був удар. Я розгубилася - не знала, що робити, куди йти, як захистити себе та дітей. Все відбувалося надто швидко. Магазини закривалися один за одним, аптеки теж перестали працювати. Було страшно залишатися під вогнем.

Снаряди били по житловим будинкам. Вода та газ іноді зникали, і це тільки посилювало почуття безвиході. Жити за таких умов було дуже важко. Щодня я думала лише про одне: як вижити. Як зберегти своє життя, коли все довкола руйнується.

Мені було важко зорієнтуватися у тому, що відбувається. Здавалося, що весь світ перекинувся. Але коли обстріл почався зовсім поруч, я зрозуміла, що більше чекати не можна. Вирішила виїжджати.

Зараз я мрію лише про одне: щоб скоріше настав мир. Дуже хочеться повернутись додому. Я вірю, що Донецька область вистоїть. Вірю, що після перемоги України ми разом, усі жителі Донбасу, відновимо нашу землю.