З першого дня війни почалися обстріли. Все сталося зненацька. Я не знала, що робити, як себе захистити. Було страшно. Росія розпочала повномасштабний наступ, і вся країна опинилася під ударом. Люди розгубилися, почалася паніка. Магазини та аптеки закривалися. Дістати продукти було майже неможливо. А з ліками була зовсім біда. Вода та газ періодично зникали.

Жити ставало дедалі важче. Щодня я прокидалася з однією думкою: "Головне - вижити".

Ситуація ставала дедалі небезпечнішою. Чоловік був після операції, йому потрібна була медична допомога. Коли обстріли почали розриватися зовсім поруч, я зрозуміла, що настав час їхати. Це рішення далося нелегко. Ми виїхали в Черкаську область. Зараз я сумую за домом, своєю землею. І дуже сподіваюся, що Донецька область вціліє. Вірю, що після перемоги України ми обов’язково її відновимо. У цьому моя надія та сила.