Анастасія сама виховує і забезпечує добробут п’ятьох дітей. Це нелегко і в мирний час, а з настанням війни, коли залишаєшся без роботи, стало значно важче.

Я одна виховую п'ятьох дітей. До початку війни ми з дітьми жили щасливо. Старші ходили до школи, молодші – до садочка. А 24 лютого прийшли ці нелюди – і наше життя перевернулося з ніг на голову.

Старші діти перейшли на онлайн навчання, молодші не ходять до дитсадка. Вони дуже сумують за друзями. А ще дуже бояться шуму. Дворічні дітки, коли чують звуки повітряної тривоги, вже самі біжать у підвал, бо знають, що треба ховатись.

Ми ніколи в житті не забудемо 16 грудня, коли ракета влучила в житловий будинок і загинули люди, коли ці нелюди забрали життя у малесенького хлопчика.

Ми отримували гуманітарну допомогу. Вона була дуже доречна, оскільки  я – водій трамвая, зараз не маю роботи, бо електротранспорт стоїть.

Ніколи не забудемо, ніколи не пробачимо. Віримо в ЗСУ, віримо в нашу перемогу, бо ми на своїй землі.