«Дитині від страху перекосило обличчя – вона не могла говорити»

Я пенсіонерка з Охтирки Сумської області. До війни жила спокійно, пенсію отримувала. Мені всього хватало.

Наше місто вже о п’ятій годині атакували, бо у нас з Білгородом кордон. Ми вийшли зранку на вулицю, а там – вибухи. Потім сусіду зателефонували з Попівки і сказали, що почалася війна.

Нас тут бомбардували з літаків, і з «Градів». Було дуже важко, а я ще хворію на астму. Взагалі було дуже важко морально, і ще мій син з першого дня на передовій. Братовій онучці десятирічній перекосило обличчя і вона не могла говорити, то ми вирішили виїхати. 

Виїхали, щоб зберегти дітей. Дівчинку з мамою відправили до Польщі. Бо спочатку були у Львові, а там були бомбардування у Яворові, і знову - великий стрес. 

Додому ми повернулися 16 травня. Наші будинки цілі. А от мікрорайон Дачний, де ТЕС, весь розбитий. 

Але все одно десь відсотків 80 людей повернулися. Зараз є світло, газ, вода є, так що, в принципі, все добре - вже навіть пустили опалення в багатоповерхівки.

На мою думку, війна скінчиться, коли нам дадуть гарну зброю, щоб хлопці не тільки захищалися, а ще йшли вперед.