Оксана багато працює і чим може, допомагає ЗСУ

Я живу і працюю у Дніпропетровській області. Двоє моїх дітей і дворічний онук виїхали в Польщу, я лишилася сама.

24 лютого я була на роботі. Почула звуки винищувачів. Моя робота  пов'язана зі спілкуванням з людьми, тож мені розповіли, що це почалася війна.

Шокує те, що у ХХІ столітті таке сталося в Україні. Моя бабуся пережила минулу війну. Вона мені розповідала різні історії, але я ніколи не думала, що в нас таке буде.

Я живу в сільській місцевості, працюю в місті.

Були періоди, коли тяжко було добиратися на роботу і з роботи. Місто, де я працюю, обстрілювали. Тож, коли лунають сирени, ми одразу йдемо в укриття.

Я сумую за дітьми. Розумію, що вони в безпеці, проте розлука морально пригнічує. До того ж, їм за кордоном тяжко, і мені від того боляче. Раніше вони були поряд, я могла допомогти їм фінансово й фізично. А зараз я їм нічим допомогти не можу.  

Відволікаюсь роботою, а ввечері в'яжу шкарпетки для ЗСУ. Хочеться, щоб війна скінчилась якнайшвидше: на окупованій території живе мій двоюрідний брат, там могилка мами, а я не можу туди поїхати.