Коваленко Ярослав, 8 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей №122 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Стешенко Алла Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна - це зброя і смерть. Це тиша в оселі, де вчора ще лунав сміх. Це біль, що пронизує серце. Війна залишає слід у житті кожної людини, яка є її свідком. Вона змушує покидати свої домівки, втрачати близьких і починати життя з чистого аркуша. Для мене війна стала точкою відліку нового життя. У той день, коли розпочалися бойові дії у Харкові, я зовсім не усвідомлював, що моє життя повністю зміниться. Звісно, я та всі люди в країні вірили, що все швидко закінчиться, а страх зникне, ніби його і не було. Але з кожним днем все ставало гірше: вибухи, руйнування, постійне звучання тривог.

І ось настав день, коли прийшло розуміння, що залишатися більше не можна. Наша родина поїхала до іншої області, в інше місто.

Так почалася нова сторінка мого життя. Павлоград став для мене новим прихистком і водночас нагадуванням про все, що довелось залишити. Нове місто, нові місця, нові люди - спочатку все це лише підкреслювало, що я не вдома. Було важко, дуже важко! Іноді здавалося, що вже нічого доброго не станеться. Та з часом я зрозумів, що головне – це не будинки та вулиці, а люди, які поруч. Попри все, я не зламався! Так, війна змінила мене.

Я навчився цінувати прості речі довкола, яких раніше зовсім не помічав. Війна зробила мене сильним, чуйним до інших. Я усвідомив, що не можна втрачати надію, навіть коли здається, що все втрачено.

Я щиро вірю, що настане день, коли повернуся додому. Однак тепер я знаю, що дім - це там, де є рідні люди, які люблять тебе і яких любиш ти.