Я жив у Кремінній. Коли виїжджав з міста, шлях був лише один – через Донецьку область. Так і вдалося залишити місто. 

Мене шокує, як підступно воюють росіяни. Бомблять Україну ракетами, руйнують інфраструктуру. Це справжній геноцид. Так ніхто не воює.

Зараз я живу у Дніпрі. Тут прилітало у спортивну школу. На щастя, діти с вчителями тоді спустились у підвал.

У Дніпрі я працюю охоронцем критичної інфраструктури. Моя родина зараз на заході України. Після закінчення війни я мрію повернутись додому, а все інше відбудую та зароблю.