Насико Софія, 11 клас, Конотопський ліцей № 11 Конотопської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лушня Світлана Павлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

На мою думку, війна - це одна з найскладніших перешкод на шляху кожної людини, яка її пережила. За весь цей час змінилося усе, бо війна внесла свої корективи у моє буття. Чому відбулося саме так? На це запитання я не зможу відповісти ні у цьому есе, ні у цьому житті. Що я робила вранці 24 грудня 2022 року? Збиралася до школи, доки не зрозуміла, чому мама почала нервово прасувати речі о шостій ранку. Це був початок війни- не дуже тривожний, скоріш лячний та неочікуваний. Нерозуміння того, що відбувається, і думки про те, що ж буде далі, занадто перенавантажували мій мозок  і не дозволяли мені панікувати.

Це були нові відчуття для мене. Проіснували вони не довго - до першої почутої сирени. Перший день був підготовкою до нового життя, в якому  у мене не було безпечного місця.

Переконливим прикладом, який підтверджує правдивість моїх думок, може бути моя власна історія переживання окупації рідного Конотопа. Тривожні валізи, бомбосховища, ворожі танки на вулицях та розуміння, що кати рідного народу, які століттями його тероризували, вже на моєму порозі, прийшли наступного дня.

В такому ритмі проходили тижні. Деякий час в місто не завозили продуктів узагалі, а ті, що були на ринках, коштували  втричі дорожче.

Оскільки  я живу в приватному будинку, то у нашої родини були запаси їжі. Саме це давало нам змогу не переживати про нестачу продовольства до того часу, як знову почнуть його завозити. Проте людям, які живуть у квартирах і не мають поряд дач, доводилося купляти ці дорогі продукти чи просити у знайомих. У деяких місцях навіть роздавали безкоштовно молоко, яйця і хліб. Найгіршим у цій ситуації для мене була саме неясність: скільки це буде продовжуватись? що я можу зробити? чому це взагалі відбувається?

Багато знайомих виїжджали з міста до родичів або взагалі за кордон без натяків на швидке повернення. Відбувалися зміни в житті всієї країни, за якими треба було встигати.

Ось уже й весна, коли мені довелося вдруге змінити свою рутину і відпустити батька в невідомість. Він мені і досі не розповідає, де був і що відбувалось. Це зробило з мене більш самостійну особистість. Те, чого він навчив, переклалось на мене у вигляді хатніх обов’язків. Удома одразу стало порожньо, інколи взагалі залишалась одна через мамину відсутність, бо вона мала працювати позмінно у Києві. Проте за весь час війни у нас зупинялося чимало внутрішньо переміщених осіб. Це були мої родичі: спочатку двоюрідна сестра зі своїм сином, потім ще одна сестра з двома дочками, інколи приїжджала бабуся, коли у її містечку був тотальний жах, а у цьому році- хрещений батько й мама.

Вони усі з одного прифронтового міста, але додому повернулася лише бабуся, не дивлячись на щоденні вибухи і пожежі.

Війна - це головний синонім до слів: зло, несправедливість та страх. Ніхто і ніколи не забажає пережити цю серію жахів і болю. Це божевілля, яке не повинно існувати в сучасному світі, але воно є природним для людства. Стільки даремних смертей не можуть бути просто випадковістю чи закономірністю- це один з бридких факторів людської душі, який споконвіків заважав стрімко та безперешкодно еволюціонувати.

Суперечки між народами відбувалися за різних обставин, інколи заради визволення або помсти, інколи - через загарбницькі набіги.

Перший приклад, який я можу згадати - це національно-визвольна війна українського народу середини ХVII століття. Вона є демонстрацією сили духу моїх нащадків, що звільнили  Україну з-під влади Речі Посполитої та створили власну державу. У тих людей була мета: окрема й безпечна держава для себе та своєї сім’ї, тому вони билися до останнього подиху з гордістю й патріотизмом. Однак, я вважаю, безглуздих смертей всеодно було чимало, і це примушує замислитись: нащо людям війни? Хоча  кожна людина на це б відповіла по - різному.

Причинами саме цієї суперечки стали: економічні, зовнішньополітичні та національно-релігійні переконання свідомих українців,що виборювали власну свободу і свого народу.

Відстоювання цих аспектів коштувало багатьом життя, але вони так і не змогли довіку закріпити цю перемогу за собою. Приводом до сутички стало захоплення та спричинення безладдя у рідному хуторі Богдана Хмельницького. Данило Чаплинський- чигиринський підстароста, який чинив жорстокий терор, а потім вбив брата Б.Хмельницького, а також викрав його дружину. Чи є це діями або бажаннями здорової, розумної людини?

Отже, війни не несуть конкретного результату та користі, а тільки наслідки, які в майбутньому лягають на плечі людства важким тягарем.

Таке дикунство не мало б існувати у нашому світі, але людське нутро, яке завжди прагне жорстокості, не дозволяє цьому запобігти. Усі війни, незалежно від причин їхнього початку, ніколи не будуть безгрішними, і не можуть обійтись без даремних жертв. Моє ставлення до війн повністю змінилося після того, як я відчула це на собі. Завдяки складним перешкодам, я здобула навички, необхідні дорослій, самостійній особистості. Критичні ситуації навчили мене діяти швидко і раціонально.

Війна-це одна з найскладніших перешкод на шляху кожної людини, яка її пережила.