Явтушенко Максим, 9 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей № 104 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Котлобулатова Інна Ріфатівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Яке страшне слово. Але йшов вже третій рік війни…

Колись прабабуся мені казала: «Онучок, усе буде добре, головне, щоб не було війни.». Яка війна може бути у двадцять першому столітті ?

Але все-таки трапилася війна і у моїй країні. Вже більш ніж 1000 днів в Україні йде війна. Війна руйнує все , що трапляється на шляху - мрії,  сподівання, людські життя.  Люди відчувають небезпеку, страх, труднощі, переживання і випробуваннями.

Війна застала мене о п’ятій ранку. Я прокинувся від звуків вибухів. Я не зрозумів, що відбувається.  Шок та тривога охопили мене.  Не міг повірити, що такі страшні події можуть трапитися у моєму житті. Як ?За що? Чому?

З кожним днем я навчався приймати реальність і шукати шляхи виживання в цій новій небезпечній реальності. Війна змусила мене подорослішати, бути сильнішим, ніж я колись був.

Десять днів ми були вдома без світла, води та тепла. Ми сподівалися, що все скінчиться і буде , як раніше. Але увесь час у нас були думки виїхати з Харкова. Все ж таки ми збираємося з думками, беремо речі першої необхідності і під звуки вибухів ми несемося на вокзал. Що відбувалося на вокзалі важко описати, таке тільки в фільмах про війну можна побачити. Але це не сон і не фільм, а наша реальність…  Так ми опинилися в  Ізмаїлі Одеської області. Там ми прожили шість місяців, перейшли у місцеву школу, почали ходити на тренування, познайомилися з новими друзями.

Було все добре, як наче на іншій планеті, де немає вибухів, ночами не виє сирена. Але, як не старався жити  та радіти, все одно хотілося до рідного міста, рідної домівки та до своїх друзів, з якими не бачився з початку війни.

Потім були Чернівці. Чотири місяці ми з футбольною командою нашого рідного Харкова жили в цьому місті. Навчалися онлайн в школі, а ввечері були тренування. Мої друзі були зі мною. Друзі, з якими я займався футболом в Харкові.

Рік я не був вдома. А як же хотілося повернутися… І ось моя мрія збулася! Батьки сказали, що ми повертаємося до Харкова, бо ворога вдалося відігнати від Харківської області.  

Війна може змінити наше життя, вона може перетворити країну на пекло, змінюються наші погляди, наші ідеали, ми переглядаємо наші звички, порушується  зона комфорту і наш мозок на це реагує. Війна залишає слід в нашому світогляді на багато років . Але я вірю в нашу країну, в незалежну державу,вірю в світле майбутнє, де ми будемо жити в мирі та спокої!