Мені 34 роки, я з міста Дергачі Харківської області.

24 лютого я прокинулася від вибухів і подумала, що якийсь скажений стріляє салют посеред ночі. Та десь на четвертому вибуху я зрозуміла, що це війна.

Я в Харкові була в бомбосховищі – на щастя, там про нас піклувалися.

Ми виїжджали на власній машині 8 березня зранку. Звичайно, я не могла залишити свою собаку. І я боялась, що ми можемо живими не виїхати.

Зараз ми у Полтаві. Я перукар, тому, слава Богу, мені не так важко знайти роботу. Я думаю, що людина може пристосовуватися до всього. Та мабуть, невеликий стрес є у кожної людини, яка виїхала зі свого міста і змінила своє життя.

Я сподіваюсь, що війна скінчиться несподівано для всіх, і дай Бог, щоб це сталося вже сьогодні.