24 лютого я знаходилася вдома в Херсонській області і збиралась їхати на роботу. З початком війни я втратила роботу и залишилася з двома малолітніми дітьми без доходу.
Ми не виїхали, і потрапили в окупацію. Кожен день бачили російську армію, яка ходила з перевірками і обшуками. Я ніколи не думала, що доведеться таке пережити, побачити на власні очі різноманітну військову техніку.
Продукти були у дефіциті, доводилося щодня стояти в черзі, щоб купити їх, а ціни були надто завищені. Ліків теж не постачали. Люди звертались один до одного і шукали те, що необхідно.
Я живу зі своїми дітьми, мамою, як і раніше. Радісним став момент деокупації, коли наші хлопці звільнили Херсонську область та місто Херсон. Люди і діти з квітами їх зустрічали, всі були дуже раді.
Зараз працюю в магазині, як і до війни. В окупацію магазин не працював. Поки не планую змінювати роботу. У нас і досі сильні обстріли, багато людей сидять вдома, не маючи доходів.
Я проживаю у приватному будинку. Дивом він не постраждав, але виходячи з двору, бачиш зруйновані будинки сусідів і це дуже боляче, бо це міг бути і твій будинок…
